Грошово-кредитна політика в умовах світових фінансових потрясінь

Що ж таке грошово-кредитна політика? Який вплив на неї здійснює процес глобалізації? І до чого тут фінансова криза? Про все це далі у статті.

Грошово-кредитна політика (далі ГКП) – це здійснюваний правлінням держави курс та дії в сфері грошового обігу та кредиту, направлені на забезпечення стабільного, ефективного функціонування економіки, підтримка в належному стані грошової системи. Основними складовими такої політики є операції на відкритому ринку, облікова політика, наявність обов’язкових резервів.

Кризові хронічки: **

• Фінансова криза 1998-1999 років. Характерною особливістю якої була надмірна активність держави на ринку внутрішніх запозичень для фінансування дефіциту бюджету, закінчилася, як завжди в таких випадках спадом економіки, девальвацією національної валюти, втечею з країни нерезидентів, які купили державні цінні папери, й створенням запасу цінової конкурентоспроможності української економіки.

• У 2007 році середньозважена ставка по операціях рефінансування НБУ знижувалася і досягла свого мінімуму при значенні 10,1%. Відповідно спостерігався досить високий темп зростання кредитів, виданих економіці. Якщо в 2004 році їх величина становила 25,7% від ВВП, то вже у 2007 році — досягла 59,9%.

• За даними Інституту економіки та прогнозування НАН України вже з кінця 2003 року, а в основному — з 2004 року інфляція була головним джерелом зниження цінової конкурентоспроможності економіки України. За підсумками вересня 2008 року інфляційна складова зумовила зниження цінової конкурентоспроможності на 33,3%, а курсова — зростання на 15,8%. У цьому виявився ефект знецінення долара в той час.

• Рік у рік зростання заробітної плати перевищувало збільшення продуктивності праці і, природно, реального ВВП. У результаті сальдо поточного рахунку платіжного балансу вже у 2006 році стало від'ємним (- 1,6 млрд.дол.), у 2007 році досягло (- 5,9 млрд. дол.), а баланс товарів та послуг того року був уже на рівні (- 7,9 млрд. дол.). За підсумками перших 9 місяців 2008 року його від'ємне сальдо вже становить понад 12 млрд. дол. Врешті-решт, до кінця 2008 року зовнішній борг України становив 100 млрд. дол. або 90% ВВП.

• За прогнозними даними падіння ВВП у 2009 році може становити від 3% до 10%.

• Крім того, для України важливо реалізувати програму реструктуризації банківської системи, яка вже передбачена угодою нашої держави з МВФ, підписаною в жовтні 2008 року для отримання стабілізаційної позики. При цьому не слід було сподіватись, що Україні вдасться уникнути витрачання ресурсів МВФ. Аналіз використання подібних позик від МВФ іншими країнами показує, що уникнути цього не вдалось нікому. Мінімально її витрачала в 1998 році Росія — 33% від загальної суми, Бразилія у 1998-1999 роках — 72% загальної суми. Решта країн рівень витрачання коштів МВФ доводили більш як до 80%, наприклад, Індонезія у 1997 році витратила 95% позики, отриманої від МВФ.

• Якщо виходити з того, що резерви НБУ і позика МВФ в сукупності становить близько 50 млрд. дол., то можна стверджувати, що без девальвації національної валюти не обійтись і надалі, а рівень витрачання позики МВФ буде значним.

Тепер щодо глобалізації. Процеси глобалізації, що відбуваються у світовій економіці, привели до значних змін у різних її сферах, у тому числі у фінансовій. Ключовими змінами стали перехід до нової світової валютної системи після краху Бреттон-Вудської системи і відмови від фіксованих валютних курсів; поступове скасування валютних обмежень, яке розпочалося у розвинутих країнах у 60-80-ті та поширилось у 90-ті роки на країни, що розвиваються; збільшення міжнародних потоків капіталу; поширення фінансових інновацій. У результаті розвитку глобалізаційних процесів зросла взаємозалежність різних грошових і фінансових ринків.

Під фінансовою глобалізацією розуміється рух до єдиного світового фінансового ринку. Можна виділити такі основні характеристики, притаманні цьому ринку:

• економічні агенти з будь-якої точки світу мають до нього рівний доступ;

• вони здійснюють вибір між вкладеннями у фінансові інструменти емітентів з різних країн, керуючись виключно міркуваннями “ ризик-доходність ”;

• на ринку діє єдиний набір правил;

• необмежений арбітраж дозволяє реалізувати закон “єдиної ціни ”.

Звичайно, подібний ринок можна розглядати як кінцевий стан процесу фінансової глобалізації. Досі мають місце обмеження на шляху її поширення. У літературі найчастіше згадуються два обмеження - “ парадокс Фельдштайна-Хоріокі ” і феномен “ домашнього зміщення ”. Перше пов'язане з тим, що зберігається значна кореляція між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями і тим самим спростовується теза прихильників глобалізаційного підходу, згідно з якою економічні агенти можуть вільно розміщувати свої заощадження на будь-якому ринку і залучати інвестиції з ринку будь-якої країни. Друге обмеження відображає той факт, що інвестори з розвинутих країн, як і раніше, воліють за краще вкладати кошти переважно у внутрішні активи.

Процес фінансової глобалізації супроводжується рядом змін:

• істотно зростають світові потоки капіталу;

• зникають формальні обмеження для руху капіталу між країнами;

• змінюється модель побудови фінансової системи. Починає переважати система, що ґрунтується на фінансових ринках, а не комерційних банках, що змінює характер ризиків у фінансовій системі і можливість її регулювання заходами грошово-кредитної політики;

• національна економіка стає більш вразливою для виникнення фінансових криз, причиною яких стають зовнішні фактори.

Отже, фінансова глобалізація безпосередньо впливає на проведення національної грошово-кредитної політики, а саме: значно обмежується кількість цілей, які можна досягти конкретній державі заходами грошово-кредитної політики; відбуваються поступові зміни в інструментарії грошово-кредитної політики (Ще у 80-ті роки більшість країн відмовилась від прямих заходів грошово-кредитної політики. Прикладом може бути відмова від регулювання грошової бази, а зосередження уваги на регулюванні процентних ставок; посилилась міждержавна конкуренція банківських структур); зміни в каналах впливу грошово-кредитної політики на економіку (зниження ролі каналу пов'язаного з процентною ставкою, посилюється значимість каналу грошово-кредитної політики пов'язаного із валютним курсом).

Фінансова криза ставить перед ГКП подвійну мету: підтримання стабільності і грошово-кредитної сфери, і фінансової системи. Але єдиної панацеї для боротьби з фінансовими кризами немає.

** Офіційний сайт Державного комітету статистики www.ukrstat.gov.ua