Юридично наша держава ще дуже молода. Ми постійно цим виправдовуємося, коли не досягаємо чогось. Ми живемо гірше ніж Захід бо не розвивалися в той час, коли розвивалися вони. Ми не можемо імпортувати достатню кількість своєї продукції, бо ринки збуту вже розподілені. У нас процвітає корупція та тіньова економіка, бо ми ще не навчилися ефективно керувати нашою державою. Ми постійно виправдовуємо себе тим, що в нас мало досвіду чи, що ми не приймали самостійно участі, коли розподілялися сфери впливу у світі. Ми переймаємо досвід іноземних держав в усьому, не дивлячись на те, потрібно це чи ні. І не просто переймаємо, а бездумно копіюємо те, що є у них, навіть не намагаючись підпорядкувати деякі норми під світогляд, побут та проблеми власного народу. Ми бачмо, що захід живе добре, тож треба його в усьому наслідувати. Іноземним державам вигідно пропагандувати власну культуру та спосіб життя. Найкраще та найефективніше завоювання не те, де ведуться бойові дії, руйнуються споруди та ллється кров, а те, що відбувається за допомогою культурного впливу. Тоді інші народи добровільно погоджуються перейти під опіку завойовника, переймаючи їхню культуру та зраджуючи свою власну. Зраджуючи своє коріння та своїх предків. Невже в нас немає власної культури? Власного досвіду життя та традицій? Вони в нас є, і багато в чому перевершують надбання інших держав. Але нажаль, вони менш популярні серед власного народу. Про них мало хто знає, мало хто цікавиться, тоді як іноземний спосіб життя, історія, культура пропагандуються на кожному кроці. Про них всі знають, навіть якщо не хочуть. Ця інформація лунає з усього, що нас оточує: телевізор, Інтернет, журнали та книги, фільми, спілкування з іншими людьми. Навіть у школах ми вивчаємо розвиток іноземних культур краще, ніж свою. Тобто, ще з раннього дитинства ми пронизуємося ідеями, що десь там життя краще, ніж на своїй рідній землі. Ми вивчаємо міфології Єгипту, Греції, Риму (хоч остання є банальним копіюванням грецької). А хто з нас чув про нашу власну міфологію? Можливо, трохи щось і чули, але це не структуровані, почуті випадково невеликі фрагментики. Хто чув про слав’янських богів Коляду чи Кришня? Хто знає, що назва птаха «лелека» пішло від імені бога любові Леля, чиїм символом цей птах був? А що ми знаємо про трипільську культуру? В шкільному курсі історії їй відводиться дуже мало часу, за який не можливо охопити і зрозуміти, яку цінність несе вона для нашого народу. Трипільці жили більше п’яти тисяч років тому, але через весь цей час передали нам свої звичаї, побут та символи. На кожну Пасху ми розфарбовуємо яйця, не розуміючи, що традиція писанок була у наших предків ще п’ять тисяч років назад. Це лише один з багатьох подібних прикладів. У нашого народу є незліченні скарби: наша культура, історія, наш побут, традиції та символи. Вони збереглися і прийшли до нас через тисячоліття. Під час перебування нашої країни у складі інших держав ці символи все одно не були втрачені. Наші предки проливали свою кров, щоб донести їх до нас. Щоб ми не забували, хто ми і чиї нащадки. То чому ж ми зараз із заздрістю дивимося в усі боки наших кордонів і намагаємося відцуратися від свого заради чужого? Чому, коли ми нарешті стали незалежними, ми не розвиваємо своє, власне, а лише перебираємо чуже. Ми намагаємося побудувати наше життя на фундаменті чужих знань і здобутків. Подивимося на це через приклад одягу: що на вас буде сидіти краще, одяг, пошитий індивідуально на вас, чи той, що був вироблений для когось іншого. Чому ми вважаємо, що вдягнувши іноземний одяг, будемо виглядати в ньому настільки ж добре, як і власники цього одягу? Вони його робили для себе, але їм вигідно, щоб його носило як можна більше держав. Це спосіб диктувати свою волю. Нашому народові потрібно зрозуміти, що нікому, крім нас самих, не потрібна сильна і розвинута Україна. І будувати її ми повинні власними силами. Ми намагаємося приєднатися чи до груп західних країн,чи до східних товаришів не розуміючи, що ми не потрібні їм як рівні партнери. Ніхто не буде ділитися владою та благами. Україна для інших держав це гарна територія збуту імпортних товарів, ресурсний потенціал та дешева праця. І використовувати її будуть саме в цих напрямах, а не для її збагачення та розвитку. Доки ми не почнемо поважати себе, ніхто інший цього робити не буде. А якщо вам важко знайти повагу до тієї України, яку представляють в офіційних колах, познайомтеся з тією Україною, яка досі живе в повір’ях, побуті та культурі нашого народу. Живе такою, якою жила протягом тисячоліть. Все те, чим раніше захоплювалися та дивувалися іноземці, живе й зараз. І ніхто не заважає кожному з нас пропагандувати власну культуру та спосіб життя іншим. Але ж звичайно для цього нам самим потрібно це знати. Людина, що не знає своє коріння, не є повноцінною. Вона не знає тієї мудрості, що передавалася та примножувалася в кожному поколінні. Вона починає вивчати все спочатку, тоді як інші користуються та покращують те, що було винайдено до них. Якщо ми самі будемо знати про свою культуру, пишатися нею, примножувати її та розповсюджувати її, інші також нею зацікавляться. Якщо ми будемо позиціонувати себе як дійсно незалежну державу, з тисячолітньою історією та культурою, сприймати нас на політичній арені також будуть по іншому. В нас є всі можливості, щоб бути сильною та розвинутою державою. Ми повинні лише повірити в це і намагатися зробити для своєї держави те, що в наших силах. Кожен. Не думайте, що ваша держава могла б зробити для вас, подумайте, що ви могли б зробити для неї.
